Психологічна служба

Як допомогти собі в темряві: поради психологині

Ми сприймаємо темряву як небезпечне середовище. Це вияв інстинкту самозбереження. Зараз нашій лімбічній системі, і так гіперактивній під час війни, складно впоратися ще й з навантаженнями перебуванням без світла – нам потрібна турбота та підтримка. 

Illustration

ЩО МИ ВІДЧУВАЄМО, КОЛИ ЗНИКАЄ СВІТЛО?

Кожне вимкнення світла, особливо неочікуване, – стрес. І нормальна реакція на стрес – роздратування.

Темрява підсилює наше відчуття неконтрольованості, безсилля – це те, чого і домагаються вороги. Перебування в темряві може примусити нас регресувати, повернутися в стан дитини, що колись не могла про себе піклуватися й відчувала безпорадність. А природна реакція дитини, яка втрачає те, що дає їй відчуття стабільності, – дезорганізація, роздратування, сум, страх, агресія, тривога.

Якщо поруч із нами діти – на нас подвійне навантаження. І після днів та тижнів, коли стан електромережі було стабілізовано, коли світло не вимикали, повернення до графіків відключення сприйматимемо чутливіше.

Варто розуміти, однак, що всі наші емоційні реакції зараз нормальні.

ЩО МОЖЕ НАМ ДОПОМОГТИ?

У темряві ми можемо втрачати відчуття контролю, а контроль пов’язаний і з тим, “що я ЗНАЮ”:
знаю, чому (я знаю, що це планове, чи стабілізаційне, чи аварійне вимкнення);
знаю, що робити (у мене є ліхтарик, я знаю, куди можу зателефонувати, знаю, де шукати інформацію, знаю, як можу заспокоїти….);
знаю, як робити (у мене вже, як мінімум, є досвід, чи є ті, у кого я можу попросити поради). Важливо заздалегідь записати те, що ми планували зробити: буквально записати першу дію, другу, третю;
знаю, з ким (кому я можу зателефонувати, написати, до кого прийти, щоб попросити про допомогу, якщо вона потрібна).
Можна носити маленький кишеньковий ліхтарик чи тримати на окремій поличці те, що може знадобитися: свічки, заряджені павербанки, термос, ліхтарики, гірлянди, батарейки, сірники, ліки, які потрібно приймати за розкладом.

Варто мати виписані телефони близьких та знайомих, різних служб.

Ми можемо не знати, чим себе зайняти, тож важливо заздалегідь написати собі “список занять”, а ще покласти на поличку книги, зробити вкладки з аудіоресурсами.

У темряві нам може зрадити відчуття орієнтації в просторі, тож важливо заздалегідь навести лад – так, щоб не перечепитися через речі, іграшки, крихкі предмети.
У світлий час можна охопити поглядом всю кімнату, заплющити очі і уявити її, намагаючись подумки відтворити всі деталі. Можливо, буде корисним розмістити ліхтарики чи гірлянди, наклеїти світлодіодну чи світловідбивальну стрічку в тих місцях, де є кути; якщо в домі є сходинки – помітити їх, окреслити дорогу до туалету. Допомагають ліхтарі з датчиком руху: якщо вимкнення заскочило вас у туалеті чи ванній кімнаті, – замкнутому просторі – вони вмикаються автоматично. Необхідно позначити вхід у кімнату.

Коли вимикається світло, нам важливо за допомогою ліхтарика окреслити – відмітити – низ (постукати ногами по підлозі, освітити підлогу ліхтариком) – верх (посвітити на стелю) – сторони (посвітити на різні боки). Так ми створюємо свою нову “внутрішню карту” простору.

У темряві ми можемо втрачати відчуття кордонів тіла. Це впливає на наше загальне відчуття небезпеки й підсилює тривогу. Нам важливо повернути собі контакт з тілесністю: розтиранням, вправами на заземлення (відчути стопи, те, як наше тіло торкається стійких поверхонь), вправами на розтягування (будь-які потягування), масажем та самомасажем.
Також ми можемо перестати відчувати потреби. Тому важливо питати себе та тих, хто поруч, чи не хочеться пити, їсти тощо.

До того ж у темряві ми чутливі до дотиків. Тому обов’язково потрібно попереджати про свої дії та дотики близьких.

Ми можемо сприймати пітьму як загрозу тілесному життю: нашій “тілесності” потрібні світло, тепло, їжа – і тут рятують ліхтарі, можливість зігрітися чи торкнутися теплої поверхні, знання, що є харчові запаси.

Темрява підсилює відчуття самотності, тому потреба в близькості може бути загостреною.
Важливо створювати своє коло підтримки, дозволяти собі просити про допомогу, писати – говорити про свої емоції, телефонувати тим, хто входить до “кола”. Нам важливо на когось спиратися, а ще – пам’ятати, що в такому стані ми чутливіші до зворотних зв’язків та коментарів інших.

Ще один з наших найбільших страхів після вимкнення світла — втрата зв’язку, можливості контакту та отримання інформації. Тому важливо подбати про те, як зберігати зв’язок (наприклад, під’єднатися до ще одного мобільного оператора чи придбати радіо на батарейках, можливо, приєднатися до чату чи запропонувати створити чат у Вайбері будинку чи району).

У темряві ми можемо втрачати відчуття часу. Нам складно розрахувати тривалість роботи чи зустрічей, а ще може здаватися, що час без світла тягнеться нескінченно. Отже, важливо мати годинник на батарейках чи ставити собі нагадування на телефоні.
У темряві ми можемо відчувати більшу втому, а ще помічати, як одразу стаємо сонливими. Наш мозок отримує сигнал: “Темрява = засинаємо”. Така реакція природна, але важливо бути уважними до режиму сну, своїх емоційних та тілесних потреб: ми виснажуємося, і треба давати собі дозвіл на турботу про себе.
У сутінках та темряві ми втрачаємо відчуття кольорів. Також можливі складнощі з адаптацією до темряви, якщо є проблеми із зором. Це може сильно впливати на нашу емоційну сферу.
Тут зарадить використання яскравіших кольорів (наприклад, кольорові гірлянди, одяг, пледи). Якщо вимкнення електроенергії припало на світлий період доби – краще йти на вулицю, по змозі працювати в коворкінгу, кафе, гуляти пішки.

Важливо нагадувати собі: це дуже неприємно, але тимчасово.

У темряві ми можемо зіштовхуватися із загостренням відчуттів (звуків, дотиків, ароматів). Краще не користуватися парфумами та попереджати одне одного про звуки, якщо вони будуть гучними, бо навіть ті звуки, на які ми могли не звертати уваги при світлі, можуть здаватися різкішими в пітьмі. Важливо для себе та дітей створювати “енциклопедію звуків”, впорядковуючи їх, називаючи та прояснюючи.
Нам всім зараз складно. Я намагаюсь, коли відбувається щось критичне, уникати стану “за що це мені” чи “у мене це відібрали”. Мені особисто допомагає інша позиція – “що саме я можу зараз з цим робити”. Це залишає мені відчуття сили – а сили нам так потрібні!

А ще, коли вимикається світло, я дозволяю собі спрямувати свою злість за адресою – до руського карабля і всього “руського світу”.

А коли вмикається світло – ми вигукуємо “Ура”. І “Слава Україні”.

Психологічна турбота про дітей під час військових дій

Для дорослих, про допомогу дітям. Поради щодо психологічного піклування від МОН України та Світлани Ройз

Illustration

 https://rescentre.org.ua/zakonodavstvo-ta-pravovi-pytannia/holovne-v-zakoni-pro-protydiiu-bulinhu-v-shkolakh

Булінг

Верховна рада 18 грудня 2018 року прийняла ЗУ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)". 19 січня поточного року набув чинності.Він стосується дошкільнят, школярів, студентів профтехнічної освіти та вишів, вчителів у дитсадках та школах, і педагогів у закладах вищої освіти. А також науково-педагогічних працівників та усіх учасників освітнього процесу, батьків у тому числі.ЩО ТАКЕ БУЛІНГ (ЦЬКУВАННЯ)Це психологічне, фізичне, економічне чи сексуальне насильство учасників освітнього процесу, у тому числі із застосуванням електронних комунікацій. Наприклад, мобільних телефонів.Це насильство вчиняють над малолітнім або неповнолітнім, або малолітніми чи неповнолітніми щодо інших учасників освітнього процесу. Через нього могло постраждати психічне або фізичне здоров'я людини.Тобто цькувати можуть діти і дорослі. Це можуть бути навіть коментарі в Instagram чи образливі чати у Viber.Наприклад, коли знущаються і ображають маму чи тата, які відмовляються здавати гроші вчительці на подарунок чи на нові штори.Чи коли з дитини знущаються через стареньку курточку чи немодний телефон.6 ФАКТІВ ПРО ЦЬКУВАННЯ, ЯКІ ВАРТО ЗНАТИ1. Існують соціальні прошарки дітей, які можуть автоматично потрапити до групи вигнанців. Серед них – діти з неблагополучних сімей, ті, які внутрішньо або зовнішньо відрізняються від інших, не відповідають "моді", яку формують лідери класу, і часто – діти-переселенці.2. Якщо класний керівник, інші вчителі, завуч школи або директор ніяк не реагують на випадки булінгу, діти відчувають свою безкарність. Тому обирають собі жертву і починають на неї зганяти злість.3. У кожному класі є одна-дві дитини-агресори."Треба працювати над укріпленням "Я" дитини, тоді вона зможе захистити себе від агресії, бо часто діти не можуть відповісти.Батьки мають вчити своїх дітей зупиняти агресора, базуючись на ціннісних орієнтаціях сім'ї"4. На думку психологів, всі проблеми беруть початок із сім'ї. І це стосується як дітей-агресорів, так і жертв булінгу.Якщо дитину, наприклад, принижують вдома, вона виходить у соціум і проявляє свою слабкість, нерішучість.Однокласники беруть це до уваги і починають її зацьковувати, адже у булінгу сторона-агресор самостверджується за рахунок слабших.Іноді батьки можуть принижувати свою дитину при інших дітях. Це може бути іронія, сарказм або просто жарт, але діти швидко підхоплюють таке і починають це повторювати.Також негативний резонанс може викликати гіперопіка. Є і такі діти, які самі по собі накликають на себе агресію, але не через жертовну поведінку. Ці діти привертають до себе увагу тим, що можуть чіплятися до когось, пакостити. І для них негативна увага – це також увага."У кожному з цих випадків потрібно працювати над відносинами у родині. Як тільки змінюється сімейна система, батьки починають чути дитину, поважати її, прислуховуватися до її думки, змінюється і ситуація у школі"5. Цькувати можуть за будь-що: "ти в окулярах", "ти білявка", "ти товстий", "ти худа", "в тебе смішне прізвище" чи ще щось.До подібних ситуацій призводить виховання нетолерантності:– Батьки показують дітям, що вони нетолерантні до будь-кого з якимись особливостями чи потребами. І нетолерантність батьків унаслідується дітьми.Але діти, оскільки вони менш співчутливі за своєю натурою, проявляють нетолерантність у більш агресивній, ворожій формі.6. В булінгу є три ролі: агресор, жертва і спостерігачі.Найчастіше за допомогою звертаються саме спостерігачі, адже лякаються, що теж можуть стати жертвамиЗа останніми даними ЮНІСЕФ, 67% дітей в Україні зіштовхувалися з випадками булінгу. Майже половина дітей, які стали його жертвами, нікому не розповідали про це.Вчителі можуть робити вигляд, що нічого не помічають, а керівництво шкіл – не реагувати і не структурувати такі випадки.Але ігнорування проблеми може призводити до серйозних наслідків – побиття, нервових зривів та душевних травм.Тому і ухвалили такий закон. Він визначає типові ознаки цькування:• систематичність (повторюваність) діяння;• наявність сторін – кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі (за наявності);• дії або бездіяльність кривдника, наслідком яких є заподіяння психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страх, тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого.Здобувачі освіти, батьки та науково-педагогічні працівники зобов’язані повідомляти керівництву закладу про булінг щодо учнів, педагогів, наукових працівників та інших людей, залучених в освітній процес – якщо вони були свідком або отримали про це від інших "достовірну інформацію".ПОКАРАННЯ ЗА ЦЬКУВАННЯРада змінила Кодекс про адмінправопорушення.У статтю 172 (дрібне хуліганство) додали штрафи за цькування.Доведений випадок булінгу тягне штраф від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (850-1700 грн) або громадські роботи від 20 до 40 годин – якщо цькували вперше.І від 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів або громадські роботи від 40 до 60 годин, якщо дії вчинили повторно або знущалась група осіб.Якщо ці дії вчиняли малолітні або неповнолітні від 14 до 16 років, штраф заплатять батьки або особи, які їх замінюють.Якщо керівник освітнього закладу не повідомить про цькування уповноваженим підрозділам органів Нацполіції – його оштрафують на 50-100 неоподатковуваних мінімумів або відправлять на виправні роботи до одного місяця з відрахуванням до 20% заробітку.Тепер до прав учнів додається захист від булінгу і отримання соціальних та психолого-педагогічних послуг, якщо їх цькували, вони цькували, або за цим спостерігали.Психологічна служба та соціально-педагогічний патронаж мають:• забезпечити профілактику та запобігання цькуванню;• надавати консультативну допомогу батькам;• давати психологічний супровід учням чи студентам, які стали жертвами булінгу, були його свідками чи агресорами.Соціально-педагогічний патронаж здійснюють соціальні педагоги.А БАТЬКИ МОЖУТЬ ЩОСЬ ЗРОБИТИ?Батьки дошкільнят, школярів та студентів мають право отримувати інформацію про надання соціальних та психолого-педагогічних послуг жертвам цькування, свідків булінгу чи самих агресорів.Вони можуть подавати керівництву або засновнику закладу освіти заяву про випадки цькування стосовно дитини або будь-якого іншого учасника освітнього процесу.А також вимагати повного та неупередженого розслідування випадків булінгу.Але при цьому батьки зобов'язані сприяти у проведенні розслідування щодо випадків цькування і виконувати рішення та рекомендації комісії з розгляду випадків булінгу в закладі освіти.ВАЖЛИВО: Запам'ятайте, що батьки теж є учасниками освітнього процесу, тому їх теж захищає цей закон.ХТО ЗАХИСТИТЬ ВІД ЦЬКУВАНЬ УЧИТЕЛІВДо прав педагогів та інших залучених в освітній процес людей додали захист від цькування, будь-яких форм насильства та експлуатації, дискримінації за будь-якою ознакою, пропаганди та агітації та від речей, які шкодять здоров'ю.Тому вчителі, вихователі, няні, бібліотекарі, педагоги, доценти, професори і так далі підпадають під захист цього закону.Вони теж можуть звернутися і поскаржитися на цькування з боку дітей, батьків, колег чи керівництва.ХТО КОНТРОЛЮВАТИМЕ СИТУАЦІЮ, ЩОБ ПРОТИДІЯТИ БУЛІНГУ?Контролювати виконання плану заходів щодо запобігання та протидії цькуванню у садках, школах, училищах та вишах має засновник закладу або уповноважена ним людина – директор чи ректор, наприклад.Він має знати про випадки цькування за заявами здобувачів освіти, їхніх батьків, законних представників, інших осіб та приймати рішення за результатами розгляду скарг.Він має сприяти створенню безпечного освітнього середовища в закладі освіти та робити все, щоб учні чи студенти, які були агресорами, жертвами чи свідками цькувань отримували соціальні та психолого-педагогічні послуги.Керівник закладу освіти має:• враховувати пропозиції територіальних органів (підрозділів) Нацполіції, МОЗу, Мін'юсту, служб у справах дітей та центрів соцслужб для сім’ї, дітей та молоді;• розглядати заяви про випадки булінгу (цькування) здобувачів освіти, їхніх батьків, законних представників тощо та вирішувати, чи треба проводити розслідування;• забезпечувати соціальні та психолого-педагогічні послуги здобувачам освіти, яких цькували, які цькували або які стали свідками булінгу.• повідомляти Нацполіції та службі у справах дітей про булінг у закладі освіти.А засновник закладу освіти має розглядати скарги про відмову у реагуванні на заяви про цькування.ХТО ЦЕ МОЖЕ КОНТРОЛЮВАТИ, КРІМ ВЛАДИ?Громадськість теж може контролювати дотримання та виконання цього закону.Це можуть робити:• громадські об’єднання та інші організації, установчими документами яких передбачено діяльність у сфері освіти та/або соціального захисту осіб з інвалідністю;• професійні об’єднання педагогічних і науково-педагогічних працівників;• об’єднання здобувачів освіти;• батьківські комітети та органи, до яких вони делегують своїх представників.Вони можуть моніторити та оприлюднювати результати випадків булінгу в закладах освіти та заходів реагування на такі випадки, вжитих керівництвом закладу освіти або його засновником.ШКОЛИ, САДКИ І ВИШІ МАЮТЬ ДОДАТИ НА СВОЇ САЙТИ:Заклади освіти, що мають ліцензію на освітню діяльність, мусять на своїх веб-сайтах або веб-сайтах своїх засновників давати відкритий доступ до:• правил поведінки здобувача освіти;• плану заходів щодо запобіганню та протидію цькуванню;• порядку подання та розгляду (з дотриманням конфіденційності) заяв про випадки цькування;• порядку реагування на доведені випадки цькування та відповідальності причетних до булінгу.ЩО РОБИТИМЕ МІНОСВІТИМіносвіти розробляє та затверджує план заходів щодо запобігання та протидію булінгу в закладах освіти, порядок реагування на випадки булінгу, порядок застосування виховних заходів, а також узагальнює та оприлюднює інформацію про випадки цькування в закладах освіти.При цьому МОН має враховувати пропозиції МОЗ, Мінсоцполітики та Мін'юсту.Держоргани, до сфери управління яких належать заклади освіти, мають сприяти розробленню плану заходів щодо запобігання та протидію булінгу в закладах освіти.

Made with